Мадридці. Незалежні, впевнені у своїх силах та трішки гонорові. Наче коти, що гуляють самі по собі, мадридці не бояться ризикувати та стрибати у невідоме. Вони вміють цінувати кожен момент життя та знають, як у складній ситуації приземлитися на всі чотири лапи.

Декого з них доля закинула набагато далі за дах сусіднього будинку. Дівчина з іспанської столиці Лаура Рохас у пошуках свободи та життєвого досвіду опинилася за тисячі кілометрів від рідної домівки.

Так склалися зірки, що з багатомільйонного міста Лаура потрапила спершу до маленького села у Латвії, а потім до нашого Івано-Франківська. За горнятком журавлиного чаю в одній із львівських кав’ярень ми поспілкувалися з Лаурою про життя, про людей, про Мадрид…

Волонтером до Латвії

Лаура Рохас вивчала початкову освіту в Автономному університеті Мадриду. Після закінчення навчання дівчина влаштувалася на роботу до столичної середньої школи змішаного типу (школа, що частково фінансується державою, а частково батьками учнів — авт.). Пропрацювавши викладачкою декілька років, Лаура зрозуміла, що її життя стало занадто одноманітним і що настав час змін.

Лаура Рохас. Фото у Львові на Площі Ринок

— Мені завжди подобалося подорожувати, знайомитися з іншими культурами, багато читати. Я отримувала неабияке задоволення від роботи у школі, але згодом усвідомила, що, як для мого віку, у моєму житті занадто багато стабільності і настав час щось міняти. Я почала шукати можливості й натрапила на волонтерську програму, яка пропонувала різноманітні проекти у країнах Європейського Союзу. Зрозумівши, що це мій шанс, вирішила спробувати.

Більшість проектів пропонувалися у таких типових європейських країнах, як Німеччина, Австрія, Бельгія та Франція. Оскільки ці країни розташовані близько до Іспанії, Лаура вже встигла побувати там у якості туриста. Тепер дівчині хотілося чогось іншого, більш екзотичного, відмінного від того, до чого вона звикла. Хотілося побачити інші манери життя. І вона натрапила на Латвію — країну, про яку майже нічого не знала.

З мегаполіса до села

У Латвії в маленьких містечках та селах не вистачає викладачів англійської. Молоді фахівці або емігрують, або перебираються до Риги, яка пропонує більше можливостей працевлаштування.

— Я поїхала до маленького села працювати викладачем англійської мови. Там я познайомилася з іншою волонтеркою — українкою Даною, з якою після основних уроків ввечері ми додатково займалися з дітьми, проводили майстер-класи у культурних та молодіжних центрах.

Нас з Даною знали усі мешканці села. Майже щодня ми купляли продукти в сільському магазинчику. І якщо раптом траплялося, що ми кілька днів не заходили за покупками, продавчиня починала розпитувати: «А що сталося з Даною? А де Лаура?», бо, зрештою, тебе всі знають і ти стаєш частиною великої сільської родини.

Фото Лаури на різдвяному ярмарку у Львові

Лаура Рохас. Фото на різдвяному ярмарку у Львові

Лаура жила в латвійському селі майже рік, тому поступово їй вдалося пристосуватися до неквапливого темпу життя. Вона спланувала свій тиждень таким чином, що п’ять днів була зайнята у школі та різноманітних навчально-культурних проектах, а на вихідних подорожувала Європою, відвідуючи друзів у Литві та Естонії.

— В Іспанії я мешкаю в муніципалітеті Алькобендас, що розташований за 16 кілометрів від центру Мадрида. У містечку проживає орієнтовно 100.000 осіб і за 20-25 хвилин я потягом можу дістатися столиці, тому спочатку було доволі складно адаптуватися до життя в маленькому місті. Хоча різниця «місто-село» була не настільки помітною, як культурний шок, який відчувався по приїзді.

Опинитись у Франківську

Подруга Лаури Дана, з якою вони разом працювали на проекті, — українка. Вона часто розповідала Лаурі про Львів і про те, яке це чудове місто. Дана народилася на сході України, в Запоріжжі, але вже багато років мешкає у Львові та працює тут в галузі культури.

Лаура Рохас коло Домініканського собору у Львові

— Мені завжди подобалася література та мистецтво, тому після розповідей подруги про культурне життя міста, театри, фестивалі та інші заходи в мене виникло бажання відвідати Україну.

До Франківська я потрапила випадково. Якось ми подорожували Італією і розмірковували про те, чим би нам хотілося займатися наступного року. Жодна з нас не мала чіткого уявлення та планів. Мені хотілося й надалі жити за кордоном, набиратися життєвого досвіду, продовжувати знайомитися з новими культурами та людьми.

Дівчина каже, що жити в Латвії їй подобалося, але рік у маленькому селі дався взнаки й хотілося спробувати чогось нового. Саме тоді в соціальних мережах вона натрапила на пропозицію роботи в Івано-Франківську.

Нова приватна школа шукала викладачів-іноземців. Батьки, які були незадоволені якістю державної освіти, об’єдналися і створили власний навчальний заклад з метою запровадити нові альтернативні методики викладання та модернізувати систему освіти в місті.

— Проект мені сподобався і я вирішила спробувати. Звісно, що я майже нічого не знала про життя в Україні перед приїздом і не усвідомлювала, куди саме я їду. Дана сказала, що Франківськ — молоде місто, яке активно розвивається та яке знаходиться недалеко від Львова. І я подумала: «Чому б не спробувати?».

Вже потім я дізналася, що там проводиться багато курсів англійської, є хороша бібліотека, яка організовує мовні зустрічі та різноманітні цікаві заходи, місто має насичене культурне життя. З часом зрозуміла, що у Франківську дуже просто познайомитися з людьми, що спілкуються англійською. Адже на початках, коли ще нікого не знаєш і не розмовляєш українською, досить складно знайти друзів.

Про маршрутки та вареники з вишнями

Коли Лаура приїхала до Франківська, власники школи орендували квартиру на околиці міста. Вже пізніше дівчина перебралася до центру. Але протягом перших декількох тижнів, щоб дістатися навчального закладу, потрібно було добиратися автобусом до центру міста, а потім автобусом повертатися назад.

— Коли я вперше скористалася міською маршруткою, машина не мала дверей і замість вікна водій прилаштував шматок картону. Пам’ятаю, що, їдучи в напівполаманому автобусі, де пасажири передають гроші водієві, думала: «Куди ж я потрапила?» Словом, спочатку трохи злякалася, бо було досить незвично. Ну і ще вразили українські дороги, трошки складно було адаптуватися.

Що мені подобається в Україні? Люди. Україна — це країна прекрасних людей.

Що мені подобається в Україні? Люди. Україна — це країна прекрасних людей. В Іспанії нерідко можна почути, що українці досить холодні у спілкуванні. Але знову ж таки, залежить, з чим порівнювати. Так само, як у Латвії, люди в Україні спочатку можуть здатися більш стриманими та не такими експресивними, як іспанці. Але потім, коли починаєш з ними тісніше спілкуватися і вже є певний рівень довіри, розумієш, що українці дуже привітні й доброзичливі. Я живу у Франківську лише чотири місяці, а вже маю тут хороших друзів.

Лаура на Площі Ринок у Львові

Також я в захваті від українських страв. Обожнюю вареники з вишнями та сметаною, салат з буряка ну і, звичайно, борщ. Раніше я не мала звички їсти супи так часто, як ви це робите в Україні, але зараз звикла і, направду, ця традиція мені здається дивовижною! В Іспанії деколи у холодні зимові вечори ми готуємо мадридське косідо — м’ясний бульйон з нутом. Але косідо — це недільна страва, ми не їмо бульйон щодня.

Ще мені подобається, що в Україні досі намагаються дотримуватися традицій. Наприклад, мене здивувало, що кожен українець має вишиванку і декілька разів на рік на свята вбирається у національне вбрання. Можу запевнити, що в Мадриді складно буде знайти людину, яка зберігає вдома традиційний одяг.

Мені здається, що в Іспанії, та й у країнах Європейського союзу загалом, ми потрохи забуваємо наше минуле. Свобода торгівлі та можливість вільного пересування Європою — це, звичайно, добре, але водночас, мені здається, що ми втрачаємо культурну ідентичність.

Мадрид

— Люблю Мадрид. Але розуміти це я почала лише після двох років, проведених за кордоном. Зараз, коли повертаюсь до Іспанії, відчуваю себе майже туристкою. Тепер можу просто йти по Gran Vía (головна вулиця столиці Іспанії — авт.) або вулицею Fuencarral (вулиця, на якій розташовані магазини відомих брендів — авт.) і просто насолоджуватися прогулянкою.

Мадрид уночі (Фото: Максим Романчук)

Нічний Мадрид (Фото: Максим Романчук)

Нічний Мадрид (Фото: Максим Романчук)

Кожен окремий район Мадриду — це місто в місті. У районі Lavapiés зосереджені блошині ринки та атмосферні кафе. Найкращу музику та театри шукати потрібно на прилеглих до Gran Vía вулицях. Обожнюю зону Tribunal. Вона мені чимось нагадує Львів у тому сенсі, що там багато барів з джем-сейшенс (музичні імпровізації — авт.).

У Львові велика кількість вуличних музикантів, а в Мадриді творчі люди збираються у кафе, в яких проводяться музичні та поетичні презентації. Мені подобаються такі заклади, як Vergüenza Ajena або Aleatorio, в яких вночі збираються поети-початківці і читають власні вірші. Сучасна поезія в Іспанії зараз в моді, тому зазвичай на такі зустрічі приходить багато прихильників віршованих рядків.

Мадрид — це місто можливостей. Молоді поети та музиканти мають більше шансів розкрити свій талант саме у столиці. Вартість життя у Мадриді набагато вища за сусідні міста, але вона прямо пропорційна перспективам отримати хорошу роботу та досвід.

Мадридці

— Мадридці є більш прямолінійними, ніж мешканці інших міст. Звичайно, все залежить від конкретної людини, але загалом нам не подобається маскувати почуття і ще ми полюбляємо скаржитися. Я не можу сказати, що ми незадоволені життям, але от чомусь так вже склалося, що часто на нього жаліємося.

Побутує думка, що ми вважаємо себе кращими за інших. Погоджуюсь, що мадридці звикли до певного рівня комфорту, але це логічно, оскільки ми живемо у столиці. Той же ж потяг у Мадриді їде швидше за поїзд у маленькому провінційному містечку (посміхається).

Сієста у великому місті

— У Мадриді ми не знаємо, що таке сієста. В сучасному світі на післяобідній сон просто не залишається часу. У вихідні можемо подрімати вдень хвилин п’ятнадцять. А в будні лише літні люди або маленькі діти можуть собі це дозволити. Моя бабця зараз почала робити перерву на сієсту, бо вік вже дається взнаки.

У Мадриді ми не знаємо, що таке сієста. В сучасному світі на післяобідній сон просто не залишається часу.

В Алькобендасі магазини й досі зачиняються з 3 до 5, але це не означає, що власники крамничок та продавці повертаються додому, щоб виспатися. Зазвичай перервою можна скористатися для того, щоб приготувати обід, помити підлогу чи зробити закупи.

Високоповерхівки Мадриду

Лаура каже, що в центрі Мадриду ще декілька років тому магазини також зачинялися на обід, але з появою супермаркетів усе змінилося. Для того, щоб бути конкурентоспроможними, менші крамниці скоригували графік роботи. Зараз навіть в неділю більшість магазинів до обіду працюють.

— Економіка моделює суспільство, тому з кожним роком все більше магазинів починають працювати без обідньої паузи. В Україні мене дуже здивувало, що багато супермаркетів та маленьких крамниць обслуговують цілодобово. У Львові та Івано-Франківську вже неодноразово зустрічала магазини з вивіскою «24 години». В Алькобендасі є один цілодобовий супермаркет, але до нього ми навідуємося лише у випадку, коли терміново потрібно щось купити.

Багатобарна країна

Іспанія є рекордсменом серед європейських країн за кількістю барів. В середньому, у країні один бар на 69 жителів! Можна сказати, що в Іспанії життя вирує на вулицях та у барах, а діти виховуються на літніх терасах.

— Не можу уявити нічого більш іспанського, як літні майданчики біля кафе-барів, переповнені місцевими мешканцями, які голосно спілкуються та п’ють пиво, закусуючи оливками. Ще донедавна в Мадриді традиція випивати келих пива опівдні була більш популярною, ніж ритуал ранкової кави. Ми дуже любимо пиво і зазвичай перед обідом можемо собі дозволити випити невеликий бокал в улюбленому барі. Тут це більш прийнятно, ніж пити чай.

До слова, мене дуже здивувало, що українські діти щодня після сніданку чи обіду п’ють чай. Коли я вперше це побачила, то подумала: «Серйозно? Дітям дають чай?» В Іспанії чай вважається «дорослим» напоєм, а малечі пропонують сік або звичайну чи газовану воду. Останню намагаються потрохи виключати з раціону, бо вона шкодить здоров’ю.

Та й навіть дорослі іспанці почали пити чай лише три або чотири роки тому. Зазвичай ми зранку п’ємо каву, а перед обідом і вечерею можемо випити склянку звичайної води або келих вина.

В Іспанії, коли замовляєш напій, то зазвичай тобі приносять ще щось перекусити. Це може бути пінчос — маленька канапка — або тапас — невелика порція певної страви.

— На півночі країни дуже смачно готують і вміють вдало комбінувати смаки. Минулого літа я була у Більбао. Окрім надзвичайно гарних пейзажів і багатого культурного життя, Країна Басків славиться своєю кухнею. Якщо замовляєш канью пива, то тобі також запропонують досить великі тапас, наприклад, перець пікійо з козячим сиром та карамелізованою цибулею.

Мадридські коти

— Чому нас називають котами та кішками? Про походження такої назви існує багато різноманітних гіпотез та легенд (сміється). Згідно з однією з версій, Королівський палац та собор Альмудена у Мадриді знаходяться на пагорбі. І під час французької окупації, намагаючись звільнити місто та зону, де розташовані палац і кафедральний собор, мадридці дряпалися на гору, наче коти. Відтоді й повелося називати усіх мешканців Мадриду котами.

Лаура Рохас. Фото у Львові

Якщо вірити іншій гіпотезі, то у Мадриді на вулицях частіше можна побачити котів, аніж собак. Тому кажуть, що ми більше ідентифікуємо себе саме з кішками.

Остання версія пов’язує таку назву з тим, що коти є більш незалежними і, можливо, не такими люб’язними та ласкавими, як собаки. Словом, дуже схожі за характером на «гонорових» мешканців столиці.

Не впевнена, яка з теорій є більш правдивою, але назва мені подобається. Я — мадридська кішка, що живе в Івано-Франківську. Вважаю, що мені дуже пощастило, що я потрапила саме сюди!

[ratings]

Фото Лаури у Львові — quetal.com.ua
Фото нічного Мадриду — Максим Романчук

Comments

  • Tetiana Khalusiak 19.09.2019

    приємно читати про свій Франківськ)

    • quetal.com.ua 20.09.2019

      Дякую, що читаєте, Тетяно! Якщо маєте знайомих іспанців у вашому місті, які хотіли б розповісти про життя в Україні, то залюбки поспілкуємося і з ними))

Comments are closed.

Марафон іспанської A1.1Авторський курс з нуля

Тримісячний марафон з авторськими відеоуроками допоможуть тобі почати говорити на базовому рівні за 3 місяці. 

error: Копіювання матеріалів дозволяється лише за згоди автора і за наявності активного посилання на джерело!