Іспанія від депресії. Розмова з Сашою Ступаковською

quetal.com.ua

• 08.08.2018
• іспанія, бESіди

Втомившись від сірості та буденності Києва, Саша Ступаковська вирішила звільнитися з роботи й поїхати до Іспанії вивчати кастильську. За два місяці дівчина засвоїла базову іспанську та перетнула країну з півдня на північ.

Окрім відомих пам’яток у туристичних населених пунктах, Саша побачила й звичайне життя у маленьких містечках Андалусії та Астурії. Вона спостерігала за процесіями Семани Санти у Малазі, блукала заплутаними вуличками Алмерії, втікала від дощу у Хіхоні та Ов’єдо…

Проте найбільше вразили Сашу не архітектура чи природа країни, а її люди. Щирість та привітність мешканців країни допомогли їй усвідомити, що в Іспанії вчитися можна не лише мови. Про враження від подорожі, іспанську Іспанії та любов до людей — читайте в інтерв’ю.

У стосунках з іспанською

— Мої стосунки з іспанською дуже довгі і дивні. Коли я тільки почала подорожувати, а це було років п’ять-шість тому, всі в той момент почали їздити в Південно-Східну Азію. Я завжди читала дуже багато блогів, — і всі розповідали про те, як там цікаво. Дійсно, в Азії не так, як у нас, але мене туди не тягнуло. Тоді майже ніхто не писав про Південну Америку, а мене чомусь цікавила саме та, інша сторона. Якось я натрапила на блог однієї дівчинки, яка нещодавно повернулася з Мексики й розказувала про всілякі цікаві історії. На той час це, мабуть, був єдиний блог, у якому розповідалося про Латинську Америку. І саме тоді я захопилася Мексикою. Дізналася про те, що там говорять іспанською, і загорілася бажанням вивчити цю мову.

Раніше Саша не любила іноземні мови. Ще 5 років тому вона взагалі не розмовляла англійською. В школі вивчала англійську та французьку, але іноземні їй давалися дуже складно. Тому ідею вивчати іспанську рідні та друзі сприйняли скептично.

— В мене не було грошей на курси іспанської, тому я почала шукати безкоштовні можливості для вивчення мови. Почала знайомитися з людьми, які говорять іспанською, просила навчити мене основ. В мене з’явилося дуже багато знайомих мексиканців та перуанців, і для мене було за щастя просто спілкуватися з цими людьми, навіть якщо розмова відбувалася англійською. Друзі пояснювали базові речі, наприклад, відмінювання дієслів «ser» та «estar», і я це все одразу схоплювала. Але, звісно, якщо в тебе немає певної системи та допомоги професійного викладача, то навчитися розмовляти іноземною досить складно.

Потім я закінчила університет і почалася робота. Коли пішла працювати, захоплення іспанською відійшло на другий план: на неї просто не вистачало часу.

А півтора року тому взимку в мене була жахлива депресія. Якось я зустрілася з подругою, з якою разом навчалися в школі і яка вже тривалий час живе в Італії. Ми довго говорили про мій стан і як цьому можна зарадити. І тоді вона порадила поїхати бодай на місяць у іншу країну повчити мову.

Сама подруга Саші свого часу захоплювалася Італією. Потім за півроку вивчила італійську, поїхала вчитися до Італії та згодом залишилася там жити. Тож вона знала про що говорить.

— Ця ідея мені здалася геніальною! Спочатку я хотіла їхати вивчати арабську до Єгипту, оскільки вважаю арабську мову цікавою та перспективною, а також мене дуже цікавить Близький Схід. Але потім вирішила, що, мабуть, вивчити арабську буде досить складно, зважаючи на мій попередній досвід з англійською та французькою — треба починати із чогось простішого (сміється).

Тоді я згадала, що колись починала вивчати іспанську і вона мені давалася досить легко. Словом, вирішила їхати до Іспанії. Повторюся, що до того моменту цікавила мене виключно Латинська Америка. Про Іспанію я не знала нічого. Поміркувавши, що влітку там буде занадто жарко, прийняла рішення їхати ближче до зими.

Оскільки наша розмова із подругою відбувалася навесні, а до зими ще було досить багато часу, я записалася на курси іспанської в Києві, щоб не їхати із геть нульовим рівнем. На уроках я дізналася, що існує відмінність між іспанською Іспанії та іспанською Латинської Америки. І лише тоді я дійшла висновку, що подобається мені, власне, континентальний варіант.

А коли ми з хлопцем думали, куди поїхати у відпустку, я запропонувала їхати практикувати мову до Іспанії. Він і досі сміється з моєї «мовної практики», бо після місяця навчання я могла сказати лише дві фрази іспанською «sí» і … «sí, sí» (сміється).

Барселона

— Думаю, Барселону люблять за її клімат. І взимку, і влітку там досить тепло, ну і, звичайно, море. Але там занадто багато людей. Занадто багато туризму. Я народилася у великому місті і звикла до метушні. Але, все ж таки, швидкий темп життя, натовп і біганина мегаполісів доволі часто тиснуть на мене. В Барселоні ще більше метушні, особливо в туристичних місцях. Там просто не проштовхнутися.

Якщо ти хочеш потрапити в Parc Güell (великий парк у Барселоні, спланований архітектором Антоні Ґауді, – авт.) до того, як він буде заповнений туристами, потрібно приїхати туди о восьмій ранку. Ми приїхали о восьмій, і навіть в цей час там було досить багато людей. Але принаймні можна було зробити декілька фотографій без туристів на задньому плані. О дев’ятій ранку у парку вже не проштовхнутися. Страшно уявити, що там відбувається о десятій чи дванадцятій.

Я багато подорожую, і мені зараз цікавіше відвідувати не туристичні місця, бувати не у великих містах, а відкривати регіони, знайомитися з місцевими. В Барселоні місцевих вже майже немає. Там дуже багато експатів, там багато іспанців з усієї Іспанії. Навіть не знаю, як це пояснити, але якось до Барселони в мене душа не лежить.

Спочатку Саша вирішила, що таке ставлення до міста Ґауді у неї сформувалося через те, що вона запізнилася на літак, приїхала до Барселони на півтори доби пізніше і за два дні не встигла нічого побачити. Але коли вона повернулася туди вдруге, то враження від міста не змінилися.

Закохатись у Валенсію

— Після того, як я вперше побувала в Іспанії, закохалася у Валенсію. Ба більше, Валенсія й досі залишається найулюбленішим містом з усіх, в яких я була.

Здавалося б, Валенсія — якесь таке маленьке містечко, порівнюючи з Барселоною чи з Мадридом. Але у компактній Валенсії є все: море, старовинні вулички, парки, музеї, дивовижний Ciudad de las Artes. Там, як і в Барселоні, чудовий клімат. Якби я мала обрати місто в Іспанії, у якому хотіла б жити, то обрала б Валенсію.

Іспанці і пиво

— Вразила «традиція» іспанців починати день з пива. В іспанців немає такого традиційного сніданку, як у нас. Коли вони прокидаються, то п’ють каву з бутербродом і йдуть на роботу. А повноцінно снідають вже десь о десятій чи одинадцятій ранку. Навіть у робочий день, в костюмах і краватках, вони виходять поснідати й випити пиво.

І це мені здалося дуже дивним. Не лише тому, що пити пиво на початку робочого дня, як мінімум, незвично для нас. До того, як я потрапила до Іспанії, вважала, що її мешканці, так само, як і італійці, у захваті від вина. Як виявилося, ні. Принаймні, на півдні та Середземноморському узбережжі надають перевагу пиву.

«Місто спокою і шаленого моря»

Про існування більшості міст, в яких Саша побувала під час другої подорожі до Іспанії, вона не знала до того, як придбала до них квитки. Знайомими були лише Барселона і Малага.

— Чула про Кордобу, про бо колись дивилася фільм про Кордобський Халіфат, про те, як мусульмани жили в Андалусії. А про Алмерію, міста Астурії та Сантандер я взагалі нічого не знала.

До Алмерії я потрапила випадково. Придбала туди дешевий квиток на літак. Я про це місто, здається, навіть нічого не читала перед мандрівкою. Перш ніж їхати на два місяці до Іспанії, я планувала звільнитися з роботи, а тому доводилося багато працювати, щоб закрити і передати всі проекти. Я дуже втомилася. Тому коли їхала до Алмерії, одразу собі запланувала, що там нічого не дивитимуся, а буду просто відпочивати та насолоджуватися морем.

В Алмерії мало туристів, тому вибір готелів у місті — невеликий. До того ж, через відсутність конкуренції, вони досить дорогі.

— Хостелів немає взагалі. Я забронювала одномісний номер у тризірковому одномісному готелі «Зелений Дельфін». Мені сподобалося те, що він знаходиться на морському узбережжі і з вікна мого номеру було видно море.

Готель був наче з фільму 60-х років. Старий, маленький, але настільки атмосферний! Мені там дуже сподобалося! Сама кімната нагадувала чернечу келію, у якій стояло одне ліжко і більше нічого не було. До того ж, я була єдиною людиною, яка мешкала в готелі.

Я жила ближче до старої частини міста з одноповерховими будинками й розгалуженими вуличками. Ти повертаєш направо, наліво, знову направо — але ніколи не потрапиш на ту саму вулицю, бо дуже багато розгалужень.

Південні пейзажі мені нагадували Синайський півострів із його пустельними горами. А коли я вийшла до моря, то зрозуміла, що клімат в Алмерії шикарний: сухий, теплий, є гори, є море…

Потім я вже дізналася, що в Алмерії знаходяться найбільші в Європі теплиці, звідки везуть фрукти й овочі по всій Європі. Коли я летіла на літаку, то бачила ці масштаби. Якщо з літака вони здавалися величезними, то уявляю, які вони насправді.

Ще Алмерія відома найдовшим міським пляжем. Кожного ранку я прокидалася і йшла на пляж дивитися, як люди займаються йогою, тренуються… Місцеві там настільки розслаблені, що місто, більше нагадує село.

Якщо ти втомлений і хочеш відпочити від всього, то варто на три-чотири дні заїхати до Алмерії. Шикарний відпочинок гарантований.

На третій день на морі почався шторм. Коли відкрила жалюзі, то побачила хвилі, вищі за мене зростом. Дуже страшно!

Неідеальна ідеальна Малага

— Я така людина, яка побудована на відчуттях, тому мені дуже складно пояснити багато рішень у житті. Вони просто з’являються з повітря. Наприклад, раніше я думала, що Малага була б ідеальним містом для життя. Я була впевнена, що якщо колись переїду до Іспанії, то буду жити в Малазі. Тому саме до свого «ідеального» міста я й поїхала вивчати мову.

Про Малагу Саша дізналася з веб-ресурсу, на якому розміщуються середньостатистичні ціни на життя у будь-якому місті світу. На сайті зеленим кольором позначені міста із найдешевшими цінами, салатовим — із середніми, оранжевою крапкою позначені населені пункти з цінами вище середнього, а червона позначка означає, що жити у певному місті дуже дорого.

— Вся Північна Європа була багряною. В Іспанії та Італії більшість міст мали помаранчеву або салатову позначку. І тут очі натрапили на єдину зелену крапку на півдні Іспанії. Ця крапка мала назву Малага. Я її ще тоді називала МалАга, з наголосом на другому «А» (сміється).

Я забила назву в пошуковик, щоб подивитися фотографії. В інтернеті всі фото Малаги дуже гарні. В реальному житті, як виявилось, в Малагу можна приїхати на один день. Робити там нічого. Наприклад, та ж Кордоба, яка розташована поряд, набагато цікавіша, красивіша. А Малага мені нагадує якесь індустріальне місто. Центр там гарний, так, але він такий малесенький, як Поділ, навіть менший.

Зазвичай в Іспанії, якщо виходиш за межі історичної частини міста, там симпатично. Можна натрапити на щось цікаве, поблукати вуличками… А в Малазі жилі райони нагадують гетто.

Вчити іспанську в Андалусії

Саме до Малаги Саша й поїхала на місяць вивчати іспанську. На курсах вона мала пройти вступний тест, щоб викладачі могли визначити рівень володіння мовою. Коли дівчина потрапила на навчання до Іспанії, то вже мала за плечима півроку регулярних занять на курсах і навчалася на рівні A2.

— Я не боюся говорити, і тест ніби також написала нормально. Але коли почалася перевірка розмовної мови і викладач попросив розповісти щось про себе, то в мене почався ступор і я не змогла сказати жодного слова. Мій мозок розумів, що потрібно розмовляти іноземною мовою, але замість того, щоб відповідати іспанською, я почала говорити англійською (сміється).

Зрештою, Сашу скерували до групи, яка закінчувала рівень А1 і починала А2.

— Було доволі просто. Перші два-три тижні мені здавалося, що усе дуже легко. Але з іншого боку, навіть коли я виходила в магазин за покупками, спілкуватися було важко.

Вже пізніше, коли Саша потрапила на північ країни, то зрозуміла свою помилку — вивчати іспанську потрібно було їхати не на південь країни.

— На півночі я розуміла, про що люди говорять, на півдні — ні. В Андалусії розмовляють дуже швидко. Ба більше, у них свій діалект. Мешканці півдня Іспанії «зажовують» закінчення і не вимовляють букву «s», коли іменник стоїть у множині.

Саша впевнена, що якби вона мала обирати місто для навчання зараз, то їхала б до Мадрида. Можливо, не до самої столиці, але точно до центрального регіону, туди, де розмовляють класичною іспанською.

— Помітила, що прогрес у вивченні мови відчувається «хвилями». Наприклад, я можу три-чотири місяці вчити іспанську і не бачити жодного результату. Аж потім раптом відчувається якийсь такий стрибок до вищого рівня. Потім знову тобі здається, що три-чотири місяці ти топчешся на тому самому місці, поки не відчуєш цієї «хвилі».

Чесно кажучи, думала, що за рік вивчу іспанську набагато краще. Але впевнена, що головне, — це не зупинятися.

Семана Санта

— Приїхати в Андалусію на декілька днів, щоб побачити дійства, які відбуваються там на Семану Санту, дійсно вартує. Але жити у розпалі фієсти — це просто якесь безумство. Перед Великоднем братства щодня протягом тижня носять статуї святих містом. Спочатку несуть пасос (скульптурні зображення святих, що переносяться вручну під час церемоній Семани Санти, — авт.), далі йде оркестр. Деколи такі процесії тривають аж до п’ятої ранку!

На Семану Санту увесь центр заповнений людьми, а пройти у центрі міста взагалі неможливо. Саші дуже пощастило, бо вона мешкала в центрі. Каже, що під час Страсного Тижня ціни на житло в історичній частині міста зростають вдвічі або навіть втричі.

— Три дні я спостерігала процесії у Малазі, а потім загорілася бажанням побачити також Семану Санту в інших містах, зокрема у Севільї, яка відома своїми масштабними дійствами.

Але мені порадили не ризикувати їхати до Севільї. В четвер та п’ятницю перед Пасхою в Іспанії національні вихідні. Ніхто не працює, а місто повністю блокується. До нього майже нереально в’їхати, з нього неможливо вибратися. Багато людей, машин, автобусів… І була велика ймовірність того, що я б просто застрягла десь на під’їзді. Потрібно було б добиратися пішки до міста і винаймати дороге житло, щоб залишитися на ніч.

Саша рекомендує їхати дивитися на Семану Санту одразу в декілька міст. Каже, що Андалусія маленька, і там за дві години можна переїхати з одного міста в інше.

— Мені довелося побачити процесії у Ронді — невеличкому селищі міського типу. Там процесія була маленькою, затишною, не такою, як у великому місті. Одне пасо несло чоловік 20, але й сама конструкція була невеличкою. Для порівняння, в Малазі я нараховувала до 150-200 людей під одним пасо.

Мені здається, що релігійні процесії Страсного Тижня зараз в Іспанії більше сприймаються як фестиваль.

Насправді, мені здається, що релігійні процесії Страсного Тижня зараз в Іспанії більше сприймаються як фестиваль. Люди приходять зі стільчиками, зручно влаштовуються вздовж вулиць, якими будуть рухатися братства, купують собі пиво, закуски, сідають і дивляться процесію, як телевізор. Коли процесія завершується, всі встають і йдуть, залишаючи по собі стільки ж сміття, як у нас після футболу.

Сучасна Іспанія — це не релігійна, а традиційна країна. Іспанці дотримуються традицій, але не є релігійними людьми. Їм подобаються фієсти, але вони не ставляться до релігійних свят серйозно. Якщо зайти до тієї ж церкви, то молоді, яка приходить, як у нас, помолитися, там майже немає.

Північ — південь

Бюджет на подорож в Саші був скромним, але хотілося побачити багато.

— Коли я шукала квитки додому, то міркувала, як краще з Малаги доїхати назад до Барселони. Виявляється, Іспанією набагато легше мандрувати літаками, ніж потягами. Розглядаючи пропозиції бюджетних авіаліній, я натрапила на дешеві квитки до Астурії. А оскільки з Астурії до Барселони сполучення не було, то вирішила їхати на Сантандер, з якого потім добиратися до Барселони.

Тобто наміру потрапити на північ Іспанії в мене не було і я там опинилася абсолютно випадково. Але мені дуже сподобалося. Північ — це абсолютно інша Іспанія. Перше, на що я звернула увагу, коли потрапила до північних регіонів, — це люди.

Перше, на що я звернула увагу, коли потрапила до північних регіонів, — це люди.

На півночі країни я відвідала маленькі міста, де в людей немає цієї «туристичної хватки». Вони ще більш розслаблені. Але не в сенсі, що їм байдуже на все і всіх, а в тому розумінні, що живуть вони більше для себе, а не для когось. Вони більш стримані, не такі галасливі, як експресивні андалусійці.

Можливо, на формування такого більш закритого характеру, частково впливає погода. Там доволі холодно, взимку буває сніг, там гори і океан, і немає сонця триста днів на рік. Північ Іспанії мені більше нагадувала центральну Європу. Дуже сподобалося, чимось навіть нагадало Україну. На півночі Іспанії нереально красива природа.

Про фемінізм і мачизмо

— Мені здається, що поняття “гендерної рівності” в Іспанії трактується доволі специфічно із перекосом в іншу сторону. Я спілкувалася з іспанцями стосовно цієї теми і вони казали, що одружуватися з іспанською жінкою вони б не хотіли. Іспанський закон майже завжди стоїть на боці жінки. Тобто, наприклад, у випадку з розлученням, мова про рівність у правах на дитину не йде.

Там дуже багато людей, які живуть неодруженими, при тому, що в них є вже декілька дітей. Чоловік не хоче, щоб жінка забрала його квартиру, будинок, машину — і намагається певною мірою себе убезпечити. І це в усьому відчувається. Чоловіки самі про це говорять. Втім, думаю, що така позиція жінок в Іспанії виникла не на рівному місці, для цього мали бути вагомі причини.

Складно сказати, чи ті зміни, які зараз відбуваються в Іспанії на хвилі фемінізму, позитивні чи негативні. З одного боку, це добре, що жінки можуть постояти за себе, а з іншого боку — це вже дійшло до межі, коли чоловіки реально бояться починати стосунки з іспанською жінкою. Я за те, щоб усе було в міру і щоб в першу чергу кожен поважав один одного.

España vs. Ucrania

— Якщо порівнювати дві країни, то люди — це, мабуть, найбільша відмінність. Мене дуже часто питають про причини, через які я була б готовою переїхати жити до Іспанії. Перша причина, яку називаю, це погода. А друга — це люди.

Кажуть, що в Україні дуже щирі та відкриті люди, але насправді, коли ти приїздиш до Іспанії, там починаєш розуміти, яка вона, справжня «відкритість». Проблема всього пострадянського простору в тому, що в нас люди взагалі не посміхаються. В Україні усі дуже напружені.

Мені запам’яталася фраза, яку іспанці постійно повторювали, коли я починала нервуватися: «Tranquila, guapa». Розслабся, від того, що ти будеш нервуватися, краще не стане.

Вони дуже просто до всього ставляться. Якось я запізнилася на зустріч, розпереживалася, почала вибачатися. А у відповідь почула: «¡Tranquila!». Тобто для них це абсолютно нормально, вони не переймаються через дрібниці. Іспанці — дуже відповідальні люди, але от якась така безтурботність в них є.

Ще однією проблемою пострадянського простору Саша вважає те, що ми хочемо здаватися кращими, ніж є насправді.

— Любимо показувати ідеалізовану картинку. Іспанці не намагаються здаватися ідеальними. Якщо іспанець любить колупатися в носі, він буде колупатися в носі будь-де, умовно кажучи. А ми такі, що вдома колупаємося, а на вулиці усі дуже правильні та хороші (сміється).

Навіть якщо іспанці чогось не знають, то в будь-якому випадку намагаються тобі допомогти. Ось це бажання допомогти — вражає.

Іспанці — дуже щирі люди. Навіть якщо вони чогось не знають, то в будь-якому випадку намагаються тобі допомогти. Ось це бажання допомогти — вражає. Навіть до незнайомих людей вони ставляться, як до хороших друзів.

Дуже люблять обговорювати інших людей, але не зі зла, а просто так, щоб поділитися інформацією. В них немає цієї внутрішньої злості та заздрощів, характерних для пострадянських країн. Мені б самій дуже хотілося навчитися так жити.

Іспанія від депресії

— Правду кажуть, що якщо почуваєшся погано, потрібно змінити оточення і десь поїхати. Це допомагає. Але не просто поїхати до іншої країни, втікаючи від проблем, а їхати до країни, яка подобається, і робити те, чим давно хотіла займатися.

Цього року зимової депресії у Саші не було. В листопаді вона придбала квитки й вирішила, що у березні їде вивчати мову до Іспанії. Нічого більше навколо себе вона не помічала, бо жила лише однією цією думкою.

— Можу з упевненістю сказати, що якщо не напряму, то опосередковано, Іспанія позбавила мене депресії ще в зародку. Не жалкую, що звільнилася з роботи і не жалкую, що поїхала до Іспанії шукати натхнення. А на запитання моєї бабці «Що ж ти тепер будеш робити без роботи?» зараз я би просто з іспанською безтурботністю відповіла: «Бабцю, tranquila».

Фото Саші у Києві — quetal.com.ua
Фото з Іспанії — надані Сашою Ступаковською

[ratings]